###Тарас Завійський: Робитиму усе, що зможу, аби зачепитися за основу ###

У понеділок ввечері карпатівська команда поповнилася новим гравцем. З розташування молодіжки в готель Susesi, де живе основа "зелено-білих", приїхав 17-річний нападник Тарас Завійський. У зовсім юного хлопця з'явився неймовірний шанс зарекомендувати себе з кращого боку і боротися за місце в основі...

– Коли мене забрали з юнацької команди до дублю, мені вже тоді було дуже приємно. Все ж таки це перехід на сходинку вище. У понеділок наша команда грала останній матч на турецьких зборах проти "Ворскли". Після першого тайму до мене підійшов помічник головного тренера "Карпат" і сказав, що я не повертаюся додому, а залишаюся в Туреччині з першою командою. Чесно кажучи, я розгубився і не знав що сказати. У мене не було слів. Але десь через годинку відійшов...

– З Ігорем Йовічевічем встиг поговорити?

– Практично не мав такої можливості. Ми повечеряли і я поїхав в Белек. З командою попрощався дуже швидко. Побажали мені успіху, сказали, щоб доводив, що я гідний грати в основі.

– Були у тебе схожі щасливі футбольні моменти?

– У шестирічному віці батько віддав мене на гімнастику, для загального розвитку. А через два роки я пішов в карпатівську школу. Потрапив до Миколи Дударенка, з яким мені було дуже приємно працювати. Згодом я перейшов до Романа Деркача і ми почали грати в чемпіонаті України. Коли я був в 10-му класі, у фінальній частині ДЮФЛ забив шість голів в п'яти матчах – тоді до мене підійшов тренер збірної України і запросив виступати у синьо-жовтій формі. Тоді це для мене також було приємним шоком. Загалом я зі збірною провів сім зборів.

– А як щодо створення юніорського чемпіонату? Він тобі також поміг...

– Справді, пощастило грати в такий час. Раніше після закінчення школи забирали в дубль і якщо ти не підходив, то про кар'єру можна було і не мріяти. Юніорський чемпіонат дає можливість набиратися досвіду і переходити в дубль вже у більш зрілому віці.

– Ти одразу став капітаном юніорів?

– Ні, на наших перших зборах в Закарпатті капітаном був наш воротар. Але у нього щось не склалося і команду він залишив. Так капітанська пов'язка перейшла до мене.

– Як Радослав Боянов і Андрій Тлумак вплинули на тебе?

– Вони мені дуже допомогли. З одного боку підказками і порадами, з іншого тим, що мене критикували, іноді сварили. Звичайно, я не ображався, бо розумів, що помилки потрібно виправляти. Я їм вдячний за це. До критики ставлюся адекватно.

– Як ти потрапив до дублю?

– Ми саме грали товариський матч з дублерами. Радослав Боянов мені сказав, щоб я постарався, бо мене мають намір забрати в молодіжку. Очевидно, що зіграв добре, бо після матчу сказали, що я поїду в Туреччину на збори зі старшими.

– У юніорському чемпіонаті ти забив 6 голів. Любиш грати на вістрі?

– Нема особливої різниці. Можу і на обох флангах зіграти чи трохи нижче, в центрі поля. Нерідко грав під форвардами.

– По приїзді в готель ти говорив з Ніколаєм Костовим. Що він тобі сказав?

– Спершу Тренер напівжартома перепитав, чи мені дійсно 17 років. Сказав, що я виглядаю мужнішим. І, звичайно, побажав доброї роботи на зборах.

– Якою ти бачиш свою перспективу в команді?

– Зараз буду максимально старатися. Робитиму усе, що зможу, аби зачепитися за основу. Розумію, що одразу грати в основі не буду, але йтиму до цього.

– Батькам радісну новину повідомив?

– Наш адміністратор був напоготові. Він дав мені телефон, щоб я подзвонив додому. Батько дуже зрадів. Стільки емоцій було...

– Нерідко молодих футболістів, яким дають такий шанс як в тебе, чіпляється зіркова хвороба...

– Так, я чув про це. Сподіваюся, що мене вона обійде стороною. У побуті намагаюся поводитися скромно. А от на полі доводиться бути нахабнішим...