###КУЧЕРОВ: «Тренер должен играть несколько ролей одновременно» ###
Закінчення. Початок можна переглянути ТУТ
– 1-4-3-3 – схема, що стала фірмовою для Карпат. Наскільки ви її поділяєте?
– Я вдосконалювався як футбольний фахівець в Голландії, де система 1-4-3-3 переважає, де майже всі школи виховують за нею гравців. Хоча у «Віллемі» я завжди наполягав на тому, що гравці з 16 років повинні вміти грати в дві або три системи. Чому? Коли футболіст потрапляє в першу команду, завдання головного тренера – це результат. І один тренер може грати за схемою 1-4-3-3, а тренер іншої команди за схемою 1-4-5-1. Футболіст, який пройшов професійну школу, повинен бути знайомий з кількома тактичними схемами, адже після 10 років виступів за клуб з однією схемою гри йому буде неймовірно складно заграти в іншому клубі за новою для нього схемою. Крім того, в команді повинні бути награні схеми, відмінні від основної, наприклад, на випадок травми одного з провідних футболістів. Або бувають ситуації, коли попереду зустріч з сильним суперником, проти якого схема 1-4-3-3 не є ефективною. У той же час я вважаю схему 1-4-3-3 ідеальною для базового навчання молодих футболістів, тому що в цьому випадку на полі відбувається найбільш оптимальне заповнення ігрового простору. Але з певного віку треба знайомити футболістів з іншими тактичними схемами, вже під дорослий футбол. І нарешті, як би не хотів грати тренер, саме рівень і майстерність футболістів підштовхує його до остаточного вибору схеми гри. І ще моя особиста думка в тому, що схема гри – це лише цифри. По суті, схем гри існує дві – як команда використовує простір з м’ячем і без нього. Граючи 1-4-3-3 з м’ячем, в захисті без м’яча команда повин-
на грати 1-4-5-1, інакше буде програна кількість футболістів, крайні нападники при підключенні крайніх захисників суперника будуть практично «ловити повітря», не беручи участі в грі.
– На ваш погляд, тренер має бути для гравців батьком, старшим братом чи другом?
– Складність становища старшого тренера полягає в тому, що він як персона має перебувати в кількох ролях одночасно. Тренер повинен бути авторитетний, якого поважають і бояться – в наш час з нинішнім поколінням гравців це необхідно, щоб було виконання поставлених завдань, повага та нормальна боязнь тренера. Але з іншого боку, тренер має в інших ситуаціях вміти так спілкуватися з гравцями, щоб вони відчували себе з ним на одному рівні. Щоб гравці поважали, любили тренера і хотіли за нього грати, віддаватися на полі. Старший тренер повинен розуміти, що він залежить від гравців. Що підсумковий результат – це плід роботи гравців, їхнього ставлення до тренера.
– Майже з перших днів вашої роботи ви почали давати шанс молоді – взяти того ж Озарківа, Гірського. Чим викликана така довіра до юних гравців?
– Перший фактор таких дій – це те, що я сам відчував, коли був молодим, виступаючи за «Іскру». Але ще я отримав голландський досвід того, як це має бути. Третє – я повинен забезпечувати результат, а для цього необхідно дивитися на внутрішній ресурс клубу. Для мене важливу роль відіграє лише бажання, майстерність, рівень гравця і те, чи може він допомогти команді. Коли молоді гравці хочуть, в них горять очі, тоді й мені легше реалізувати їхній потенціал. Якщо я в найближчий час побачу, що є ще гравці, які зможуть допомогти команді, дебютувавши в основі, я дам їм шанс із задоволенням. От, скажімо, Олександр Ільющенков може стати воротарем першої команди, він отримає шанс. Хочу, щоб закріпились в команді Гірський, Озарків, Мартинюк, Гудима, Костевич, ще кілька молодих гравців. Але все від них залежить. Я дивлюся на них, реагую на їхні бажання і їхні якості.
– А як ви прокоментуєте вашу рішучу практику зміни амплуа деяких гравців? Федецького ви перевели з оборони в атаку, Борху – з центру захисту на лівий фланг. Це наслідок вашої віри в універсалізм гравців чи бажання експериментувати?
– Експерименти щодо Федецького – не від хорошого життя. Але я радий, що це принесло плоди. Захиснику непросто грати в нападі. Це незвично. Але Артем у цій ролі в третій грі зіграв ще краще, ніж у двох попередніх. Це і на результаті позначилося. Все ж я вважаю, що з експериментами в футболі треба бути обережним. Просто Артем грає в нападі, бо команді це зараз потрібно. Я розумію, що він кандидат до збірної України в якості правого захисника. Це його особисті інтереси. Я вдячний, що він жертвує ними заради команди. Щодо Борхи, то він уже грав зліва в своїй кар’єрі. З приходом Балажіца я поставив його на лівий фланг. Вийшло так, що Ощипко опинився на лаві запасних, але конкуренція лише підвищує рівень команди. Вони мають конкурувати. Ігоря мотивує така ситуація, він добре працює на тренуваннях, він не хоче миритися з таким станом речей. Мені це приємно бачити. Чим більше мотивованих гравців на тренуванні, тим вищий рівень тренувального процесу. Відповідно, гравці допомагають рости один одному. Вони більше викладаються на тренуваннях у кожному епізоді, це все йде лише на користь.
– Уявімо ситуацію: гравець вашої команди грубо і результативно помилився на полі під час гри. Ваші дії: наступну гру він проведе на лавці чи дасте йому ще один шанс?
– Усі можуть помилятися. Але є різниця – помиляється гравець, якому 27 років чи гравець, якому 20 років. А ще треба дивитися на те, чи гравець помиляється вперше, чи робить це регулярно. Якщо регулярно, то це шкодить команді, і гравець має поступитися місцем тому, хто чекає на свій шанс і хоче довести, що він є кращим.
– Гравець вашої команди не виконує установку на гру. Ви готові до ранньої заміни, до 20-ї хвилини матчу?
– Я би змінював гравця до 20-ої хвилини у зв’язку з кількома факторами. Одне – це коли гравець не виконує тренерську установку. Інше ж, коли він через певні причини не може виконати її і це загрожує негативними наслідками. Тоді я б пішов на такі радикальні кроки. Коли протягом гри я заспокоював гравця, допомагав йому, попросив футболістів йому допомогти, але він все одно повністю поступається супернику, то я також піду на заміну. Це буде зроблено як в інтересах команди, так і в особистих інтересах гравця. Бо він на полі, на нього дивляться уболівальники, тож він може втратити свою репутацію, бути приниженим.
– Яка роль капітана у вашій команді?
– Якщо говорити про «Карпати», то я ще занадто мало тут працюю, щоб щось кардинально змінювати. Капітанська пов’язка зараз в Худоб’яка, якого у випадку необхідності підміняє Тлумак. Капітан – це лідер не лише на полі. Але й на полі він також має бути лідером. Він може допомогти, підказати щось партнеру своїм прикладом чи прийняти тактичне рішення.
– Ви хочете сказати, що капітан має право втрутитися в обрану вами тактику?
– Так. Бувають різні ситуації. Наприклад, під час стандарту хтось із наших гравців травмувався. Відповідно, капітан може закрити проблемну позицію іншим гравцем або собою. Те саме стосується виконання стандарту. Капітан –
це особистість, він говорить на полі і керує командою. А ще має розуміти тренера за рухом губ чи жестами. Він першим має нести ідею тренера на полі.
– Що передбачає ваша робота, окрім тренувального процесу?
– Нещодавно я погуляв містом, познайомився з центральною частиною. Тренування займає багато часу, тому особливо не розгуляєшся. У перші тижні своєї роботи я багато спілкувався сам на сам з гравцями. Ми чимало часу присвячували тактичним заняттям. Коли летіли до Кривого Рогу на матч проти «Кривбаса», я витратив дві з половиною години, щоб поспілкуватися з гравцями. Навмисно залишив одне вільне крісло, щоб поговорити з гравцями про різні ситуації. Ще ми провели майстер-клас для учнів академії. Тому, як бачите, майже весь мій час пов’язаний з футболом, командою.
– Уявімо ситуацію. Ви прийшли додому і не хочете думати про роботу. Що ви подивитеся по телевізору?
– Я б вибрав український чемпіонат, щоб дослідити нашого наступного суперника...
– ...Ви не хочете думати про роботу. Ви хочете розслабитися.
– Ну, мабуть, подивлюся гру «Барселони». Але, по правді, вона вже так приїлася. Все передбачувано – знаєш, як ця команда гратиме. Тому краще все ж Лігу чемпіонів переглянути. Там, де є інтрига, ажіотаж. Наприклад, матч «Зеніт» – «Шахтар», тобто матчі команд, яким треба вигравати. Але це фантазії. Коли я приходжу додому, то думаю про наступні тренування, пишу різні заготовки, складаю плани занять, розклад на тиждень тощо.
– Який європейський чемпіонат вам найближчий за стилем?
– За стилем найбільше імпонує іспанський: там багато технічних, креативних команд, великих гравців. А щодо організації, бізнесу – то це Німеччина, де чимало сучасних стадіонів, на які завжди ходить багато людей. Ця ліга самоокупна, стабільна у фінансовому плані. Там не буває провалів, як в Англії чи Іспанії. Та й турнірна напруга в Німеччині на найвищому рівні. Команда, що йде 17-ою, грає на рівних з командою, що йде другою. Відзначу також ставлення та рівень дитячо-юнацького футболу Німеччини. Результат цієї роботи ми зараз бачимо у виступах збірної Німеччини, чимало гравців якої свого часу були вихованцями молодіжних команд клубів бундесліги.
– Наскільки великі ваші амбіції? Про що ви мрієте? Скажімо, років через 50 уболівальники мали б сказати про вас: «А, Кучеров, це той, хто...»
– Я б дуже хотів працювати в дитячій академії, де можна було б виховувати професіоналів, давати їм можливість отримати майбутнє. Ця академія мала б розвивати й інтелект гравців. Для мене цікаво було б колись працювати чи навіть взяти участь у створені такого закладу. А може, навіть власником стати, щоб самому вирішувати глобальні питання. Але це, звісно, залежить від фінансових можливостей. Виховання дитини, яка за кілька місяців прогресує, робить серйозні кроки на твоїх очах, це дуже приємно. Взагалі я люблю футбол, працював на різних посадах, мені всюди цікаво. Цікаво побачити молодого, перспективного гравця і довести його до відповідного рівня.
– Ви вірите, що зможете повернути Львову ту команду, яка перемагала «Галатасарай»?
– Я вірю, що можна таке створити і повернути. Потрібен час, щоб вийти з теперішньої ситуації. Потрібно багато працювати, прогресувати і шукати нові можливості для зростання клубу і команди. Команда має прогресувати, підсилюватися. Потрібно шукати, підбирати, виховувати гравців, які б вивели «Карпати» на новий рівень.
– Але ж команда залишилася майже та сама...
– Наскільки мені відомо, в команді немає Тубіча, який був основним гравцем оборони, обличчям задньої лінії команди. Немає Авелара, який провів чи не найбільше матчів у сезоні. Немає Кожанова, від якого багато залежало в атаці, та Кочіша, хоч я не дуже добре знаю, яким був його внесок в перемоги. Ще варто згадати В’ячеслава Чечера, який грав не завжди, але постійно створював конкуренцію. Отже, я назвав п’ятьох гравців, а це майже півкоманди.
– Яке ваше ставлення до орендної практики? Чи спонукає оренда до росту? Куди краще віддавати гравців в оренду?
– До оренд я ставлюся позитивно. Це краще, аніж взагалі не грати. Але тут є і негатив. Гравця треба в той клуб віддавати в оренду, де він отримуватиме таку ж футбольну освіту, що й в першій команді. Добре мати таку команду в першій чи другій лізі, де б працювали тренери з такою ж ідеологією, ставили такі ж тактичні завдання. Тоді був би розвиток. Бо якщо захисника віддають в оренду, а він там грає в нападі, то це не завжди допомагає. Взагалі, ще варто звернути увагу на систему дубля. Як на мене, ця система, що є зараз, – невдала. Гравці 94-го року закінчили школу і перейшли в дубль. Такого нема в жодній потужній європейській країні. Їм ще два роки треба грати в дитячому футболі. А у них забирають два роки дитинства, час помилок. У них забирають час. Цікавіше для розвитку гравців, щоб вони грали в команді першої чи другої ліги і були на виду. Там би вони знайомилися з рівнем професійного чемпіонату. От зараз, наприклад, є гравець в «Карпатах-2» (чемпіонат Львівської області), який прогресує. Але я не можу його взяти в першу команду, мушу чекати до грудня. Можу взяти з дубля, але там більшість хлопців ще навіть не голяться. Ми зараз говоримо не лише про «Карпати», а про розвиток футбольної системи України загалом. Як на мене, то треба подумати про створення спеціальної ліги для гравців 94-93-го років народження. Щоб після школи вони могли ще рік-два грати там, в лізі, де не буде жодного легіонера, тільки українці. Ясно, що ми зіткнемося з тим, що деякі клуби не захочуть цього. Але потім всі погодяться, бо це потрібно. І завдяки двом рокам прийдуть таланти, які будуть розвиватися. Але це прерогатива федерації. Не можна змушувати клуби. Ще є така пропозиція: якщо клуб виховує дитину з 12-и років і через певний час протягом одного чемпіонату цей гравець виходить п’ять разів в основі, то ця команда отримає три турнірні очки наприкінці турніру.
– Але ж це не змагальний принцип. Футбол – дуже проста гра. Є ворота і є м’яч, який туди потрібно забити, і є очки, які за це нараховують...
– Якщо клуб вкладає гроші в розвиток дитячого футболу, то він має отримувати за це бонуси. Клуб Х не виховав умовного Озарківа, якого випустять на поле без боязні, що він заб’є гол у власні ворота. А клуб Y виховав Озарківа чи іншого гравця, який має талант. Якщо в клубі нема такого гравця, то він не отримає трьох очок. Якщо є – то він отримає премію. А ці три очки можуть допомогти врятуватися від вильоту в першу лігу чи вийти в Лігу Європи.
– Жозе Моуріньо казав, що тренер на лавці дуже одинокий. Він один відповідає за результат. Ви почуваєтеся одиноким?
– Усе залежить від того, який в тебе штаб, які помічники. За натурою я відкритий і комунікабельний. Я сам питаю в своїх помічників, змушую їх думати і брати участь в прийнятті загального рішення. Ти маєш завжди давати людям думати і збирати їхні думки. Чим краще налаштований механізм роботи помічників, лікарів та інших працівників, тим легше тренеру почуватися в безпеці.
– Розкажіть про свою сім’ю, уподобання...
– Я одружений, сину Максиму 10 років. Мої рідні живуть в Голландії. Моє хобі – музика, як правило, 80-90-их років. Правда, буває, що і деяка сучасна подобається. Крім футболу, люблю хокей, непогано у нього граю, а також баскетбол, теніс. Проте я завойований футболом.
– Опишіть звичайний день тренера, коли немає матчу.
– Прокидаюся в 7:30 ранку, снідаю. Одразу контактую з двома-трьома людьми, які мають розповісти мені останні новини. Це можуть бути тренер з фізпідготовки, лікар, відеооператор. Потім намагаюся зайти в клуб, побачити людей, поспілкуватися. Після цього їду на базу, де спілкуюся з гравцями. Зустрічаюся з медиками – вони дають мені інформацію про тих, хто не може тренуватися, деякі інші дані. Потім складаємо тренувальний план або проводимо теоретичні заняття. Після обіду знову зібрання, на яких з гравцями можемо обговорити позитивні чи негативні моменти. Близько 16:00 команда може покинути базу, якщо тренувань більше не заплановано. А я ще займаюся певними питаннями і години за дві також їду. Можу по дорозі знову зайти до клубу, і тоді їду додому. Раніше опівночі спати не лягаю. Загалом працюючи тренером, зупинятися не можна, потрібно весь час прогресувати, не дивлячись на годинник.
Інформаційний центр ФК «Карпати»
– 1-4-3-3 – схема, що стала фірмовою для Карпат. Наскільки ви її поділяєте?
– Я вдосконалювався як футбольний фахівець в Голландії, де система 1-4-3-3 переважає, де майже всі школи виховують за нею гравців. Хоча у «Віллемі» я завжди наполягав на тому, що гравці з 16 років повинні вміти грати в дві або три системи. Чому? Коли футболіст потрапляє в першу команду, завдання головного тренера – це результат. І один тренер може грати за схемою 1-4-3-3, а тренер іншої команди за схемою 1-4-5-1. Футболіст, який пройшов професійну школу, повинен бути знайомий з кількома тактичними схемами, адже після 10 років виступів за клуб з однією схемою гри йому буде неймовірно складно заграти в іншому клубі за новою для нього схемою. Крім того, в команді повинні бути награні схеми, відмінні від основної, наприклад, на випадок травми одного з провідних футболістів. Або бувають ситуації, коли попереду зустріч з сильним суперником, проти якого схема 1-4-3-3 не є ефективною. У той же час я вважаю схему 1-4-3-3 ідеальною для базового навчання молодих футболістів, тому що в цьому випадку на полі відбувається найбільш оптимальне заповнення ігрового простору. Але з певного віку треба знайомити футболістів з іншими тактичними схемами, вже під дорослий футбол. І нарешті, як би не хотів грати тренер, саме рівень і майстерність футболістів підштовхує його до остаточного вибору схеми гри. І ще моя особиста думка в тому, що схема гри – це лише цифри. По суті, схем гри існує дві – як команда використовує простір з м’ячем і без нього. Граючи 1-4-3-3 з м’ячем, в захисті без м’яча команда повин-
на грати 1-4-5-1, інакше буде програна кількість футболістів, крайні нападники при підключенні крайніх захисників суперника будуть практично «ловити повітря», не беручи участі в грі.
– На ваш погляд, тренер має бути для гравців батьком, старшим братом чи другом?
– Складність становища старшого тренера полягає в тому, що він як персона має перебувати в кількох ролях одночасно. Тренер повинен бути авторитетний, якого поважають і бояться – в наш час з нинішнім поколінням гравців це необхідно, щоб було виконання поставлених завдань, повага та нормальна боязнь тренера. Але з іншого боку, тренер має в інших ситуаціях вміти так спілкуватися з гравцями, щоб вони відчували себе з ним на одному рівні. Щоб гравці поважали, любили тренера і хотіли за нього грати, віддаватися на полі. Старший тренер повинен розуміти, що він залежить від гравців. Що підсумковий результат – це плід роботи гравців, їхнього ставлення до тренера.
– Майже з перших днів вашої роботи ви почали давати шанс молоді – взяти того ж Озарківа, Гірського. Чим викликана така довіра до юних гравців?
– Перший фактор таких дій – це те, що я сам відчував, коли був молодим, виступаючи за «Іскру». Але ще я отримав голландський досвід того, як це має бути. Третє – я повинен забезпечувати результат, а для цього необхідно дивитися на внутрішній ресурс клубу. Для мене важливу роль відіграє лише бажання, майстерність, рівень гравця і те, чи може він допомогти команді. Коли молоді гравці хочуть, в них горять очі, тоді й мені легше реалізувати їхній потенціал. Якщо я в найближчий час побачу, що є ще гравці, які зможуть допомогти команді, дебютувавши в основі, я дам їм шанс із задоволенням. От, скажімо, Олександр Ільющенков може стати воротарем першої команди, він отримає шанс. Хочу, щоб закріпились в команді Гірський, Озарків, Мартинюк, Гудима, Костевич, ще кілька молодих гравців. Але все від них залежить. Я дивлюся на них, реагую на їхні бажання і їхні якості.
– А як ви прокоментуєте вашу рішучу практику зміни амплуа деяких гравців? Федецького ви перевели з оборони в атаку, Борху – з центру захисту на лівий фланг. Це наслідок вашої віри в універсалізм гравців чи бажання експериментувати?
– Експерименти щодо Федецького – не від хорошого життя. Але я радий, що це принесло плоди. Захиснику непросто грати в нападі. Це незвично. Але Артем у цій ролі в третій грі зіграв ще краще, ніж у двох попередніх. Це і на результаті позначилося. Все ж я вважаю, що з експериментами в футболі треба бути обережним. Просто Артем грає в нападі, бо команді це зараз потрібно. Я розумію, що він кандидат до збірної України в якості правого захисника. Це його особисті інтереси. Я вдячний, що він жертвує ними заради команди. Щодо Борхи, то він уже грав зліва в своїй кар’єрі. З приходом Балажіца я поставив його на лівий фланг. Вийшло так, що Ощипко опинився на лаві запасних, але конкуренція лише підвищує рівень команди. Вони мають конкурувати. Ігоря мотивує така ситуація, він добре працює на тренуваннях, він не хоче миритися з таким станом речей. Мені це приємно бачити. Чим більше мотивованих гравців на тренуванні, тим вищий рівень тренувального процесу. Відповідно, гравці допомагають рости один одному. Вони більше викладаються на тренуваннях у кожному епізоді, це все йде лише на користь.
– Уявімо ситуацію: гравець вашої команди грубо і результативно помилився на полі під час гри. Ваші дії: наступну гру він проведе на лавці чи дасте йому ще один шанс?
– Усі можуть помилятися. Але є різниця – помиляється гравець, якому 27 років чи гравець, якому 20 років. А ще треба дивитися на те, чи гравець помиляється вперше, чи робить це регулярно. Якщо регулярно, то це шкодить команді, і гравець має поступитися місцем тому, хто чекає на свій шанс і хоче довести, що він є кращим.
– Гравець вашої команди не виконує установку на гру. Ви готові до ранньої заміни, до 20-ї хвилини матчу?
– Я би змінював гравця до 20-ої хвилини у зв’язку з кількома факторами. Одне – це коли гравець не виконує тренерську установку. Інше ж, коли він через певні причини не може виконати її і це загрожує негативними наслідками. Тоді я б пішов на такі радикальні кроки. Коли протягом гри я заспокоював гравця, допомагав йому, попросив футболістів йому допомогти, але він все одно повністю поступається супернику, то я також піду на заміну. Це буде зроблено як в інтересах команди, так і в особистих інтересах гравця. Бо він на полі, на нього дивляться уболівальники, тож він може втратити свою репутацію, бути приниженим.
– Яка роль капітана у вашій команді?
– Якщо говорити про «Карпати», то я ще занадто мало тут працюю, щоб щось кардинально змінювати. Капітанська пов’язка зараз в Худоб’яка, якого у випадку необхідності підміняє Тлумак. Капітан – це лідер не лише на полі. Але й на полі він також має бути лідером. Він може допомогти, підказати щось партнеру своїм прикладом чи прийняти тактичне рішення.
– Ви хочете сказати, що капітан має право втрутитися в обрану вами тактику?
– Так. Бувають різні ситуації. Наприклад, під час стандарту хтось із наших гравців травмувався. Відповідно, капітан може закрити проблемну позицію іншим гравцем або собою. Те саме стосується виконання стандарту. Капітан –
це особистість, він говорить на полі і керує командою. А ще має розуміти тренера за рухом губ чи жестами. Він першим має нести ідею тренера на полі.
– Що передбачає ваша робота, окрім тренувального процесу?
– Нещодавно я погуляв містом, познайомився з центральною частиною. Тренування займає багато часу, тому особливо не розгуляєшся. У перші тижні своєї роботи я багато спілкувався сам на сам з гравцями. Ми чимало часу присвячували тактичним заняттям. Коли летіли до Кривого Рогу на матч проти «Кривбаса», я витратив дві з половиною години, щоб поспілкуватися з гравцями. Навмисно залишив одне вільне крісло, щоб поговорити з гравцями про різні ситуації. Ще ми провели майстер-клас для учнів академії. Тому, як бачите, майже весь мій час пов’язаний з футболом, командою.
– Уявімо ситуацію. Ви прийшли додому і не хочете думати про роботу. Що ви подивитеся по телевізору?
– Я б вибрав український чемпіонат, щоб дослідити нашого наступного суперника...
– ...Ви не хочете думати про роботу. Ви хочете розслабитися.
– Ну, мабуть, подивлюся гру «Барселони». Але, по правді, вона вже так приїлася. Все передбачувано – знаєш, як ця команда гратиме. Тому краще все ж Лігу чемпіонів переглянути. Там, де є інтрига, ажіотаж. Наприклад, матч «Зеніт» – «Шахтар», тобто матчі команд, яким треба вигравати. Але це фантазії. Коли я приходжу додому, то думаю про наступні тренування, пишу різні заготовки, складаю плани занять, розклад на тиждень тощо.
– Який європейський чемпіонат вам найближчий за стилем?
– За стилем найбільше імпонує іспанський: там багато технічних, креативних команд, великих гравців. А щодо організації, бізнесу – то це Німеччина, де чимало сучасних стадіонів, на які завжди ходить багато людей. Ця ліга самоокупна, стабільна у фінансовому плані. Там не буває провалів, як в Англії чи Іспанії. Та й турнірна напруга в Німеччині на найвищому рівні. Команда, що йде 17-ою, грає на рівних з командою, що йде другою. Відзначу також ставлення та рівень дитячо-юнацького футболу Німеччини. Результат цієї роботи ми зараз бачимо у виступах збірної Німеччини, чимало гравців якої свого часу були вихованцями молодіжних команд клубів бундесліги.
– Наскільки великі ваші амбіції? Про що ви мрієте? Скажімо, років через 50 уболівальники мали б сказати про вас: «А, Кучеров, це той, хто...»
– Я б дуже хотів працювати в дитячій академії, де можна було б виховувати професіоналів, давати їм можливість отримати майбутнє. Ця академія мала б розвивати й інтелект гравців. Для мене цікаво було б колись працювати чи навіть взяти участь у створені такого закладу. А може, навіть власником стати, щоб самому вирішувати глобальні питання. Але це, звісно, залежить від фінансових можливостей. Виховання дитини, яка за кілька місяців прогресує, робить серйозні кроки на твоїх очах, це дуже приємно. Взагалі я люблю футбол, працював на різних посадах, мені всюди цікаво. Цікаво побачити молодого, перспективного гравця і довести його до відповідного рівня.
– Ви вірите, що зможете повернути Львову ту команду, яка перемагала «Галатасарай»?
– Я вірю, що можна таке створити і повернути. Потрібен час, щоб вийти з теперішньої ситуації. Потрібно багато працювати, прогресувати і шукати нові можливості для зростання клубу і команди. Команда має прогресувати, підсилюватися. Потрібно шукати, підбирати, виховувати гравців, які б вивели «Карпати» на новий рівень.
– Але ж команда залишилася майже та сама...
– Наскільки мені відомо, в команді немає Тубіча, який був основним гравцем оборони, обличчям задньої лінії команди. Немає Авелара, який провів чи не найбільше матчів у сезоні. Немає Кожанова, від якого багато залежало в атаці, та Кочіша, хоч я не дуже добре знаю, яким був його внесок в перемоги. Ще варто згадати В’ячеслава Чечера, який грав не завжди, але постійно створював конкуренцію. Отже, я назвав п’ятьох гравців, а це майже півкоманди.
– Яке ваше ставлення до орендної практики? Чи спонукає оренда до росту? Куди краще віддавати гравців в оренду?
– До оренд я ставлюся позитивно. Це краще, аніж взагалі не грати. Але тут є і негатив. Гравця треба в той клуб віддавати в оренду, де він отримуватиме таку ж футбольну освіту, що й в першій команді. Добре мати таку команду в першій чи другій лізі, де б працювали тренери з такою ж ідеологією, ставили такі ж тактичні завдання. Тоді був би розвиток. Бо якщо захисника віддають в оренду, а він там грає в нападі, то це не завжди допомагає. Взагалі, ще варто звернути увагу на систему дубля. Як на мене, ця система, що є зараз, – невдала. Гравці 94-го року закінчили школу і перейшли в дубль. Такого нема в жодній потужній європейській країні. Їм ще два роки треба грати в дитячому футболі. А у них забирають два роки дитинства, час помилок. У них забирають час. Цікавіше для розвитку гравців, щоб вони грали в команді першої чи другої ліги і були на виду. Там би вони знайомилися з рівнем професійного чемпіонату. От зараз, наприклад, є гравець в «Карпатах-2» (чемпіонат Львівської області), який прогресує. Але я не можу його взяти в першу команду, мушу чекати до грудня. Можу взяти з дубля, але там більшість хлопців ще навіть не голяться. Ми зараз говоримо не лише про «Карпати», а про розвиток футбольної системи України загалом. Як на мене, то треба подумати про створення спеціальної ліги для гравців 94-93-го років народження. Щоб після школи вони могли ще рік-два грати там, в лізі, де не буде жодного легіонера, тільки українці. Ясно, що ми зіткнемося з тим, що деякі клуби не захочуть цього. Але потім всі погодяться, бо це потрібно. І завдяки двом рокам прийдуть таланти, які будуть розвиватися. Але це прерогатива федерації. Не можна змушувати клуби. Ще є така пропозиція: якщо клуб виховує дитину з 12-и років і через певний час протягом одного чемпіонату цей гравець виходить п’ять разів в основі, то ця команда отримає три турнірні очки наприкінці турніру.
– Але ж це не змагальний принцип. Футбол – дуже проста гра. Є ворота і є м’яч, який туди потрібно забити, і є очки, які за це нараховують...
– Якщо клуб вкладає гроші в розвиток дитячого футболу, то він має отримувати за це бонуси. Клуб Х не виховав умовного Озарківа, якого випустять на поле без боязні, що він заб’є гол у власні ворота. А клуб Y виховав Озарківа чи іншого гравця, який має талант. Якщо в клубі нема такого гравця, то він не отримає трьох очок. Якщо є – то він отримає премію. А ці три очки можуть допомогти врятуватися від вильоту в першу лігу чи вийти в Лігу Європи.
– Жозе Моуріньо казав, що тренер на лавці дуже одинокий. Він один відповідає за результат. Ви почуваєтеся одиноким?
– Усе залежить від того, який в тебе штаб, які помічники. За натурою я відкритий і комунікабельний. Я сам питаю в своїх помічників, змушую їх думати і брати участь в прийнятті загального рішення. Ти маєш завжди давати людям думати і збирати їхні думки. Чим краще налаштований механізм роботи помічників, лікарів та інших працівників, тим легше тренеру почуватися в безпеці.
– Розкажіть про свою сім’ю, уподобання...
– Я одружений, сину Максиму 10 років. Мої рідні живуть в Голландії. Моє хобі – музика, як правило, 80-90-их років. Правда, буває, що і деяка сучасна подобається. Крім футболу, люблю хокей, непогано у нього граю, а також баскетбол, теніс. Проте я завойований футболом.
– Опишіть звичайний день тренера, коли немає матчу.
– Прокидаюся в 7:30 ранку, снідаю. Одразу контактую з двома-трьома людьми, які мають розповісти мені останні новини. Це можуть бути тренер з фізпідготовки, лікар, відеооператор. Потім намагаюся зайти в клуб, побачити людей, поспілкуватися. Після цього їду на базу, де спілкуюся з гравцями. Зустрічаюся з медиками – вони дають мені інформацію про тих, хто не може тренуватися, деякі інші дані. Потім складаємо тренувальний план або проводимо теоретичні заняття. Після обіду знову зібрання, на яких з гравцями можемо обговорити позитивні чи негативні моменти. Близько 16:00 команда може покинути базу, якщо тренувань більше не заплановано. А я ще займаюся певними питаннями і години за дві також їду. Можу по дорозі знову зайти до клубу, і тоді їду додому. Раніше опівночі спати не лягаю. Загалом працюючи тренером, зупинятися не можна, потрібно весь час прогресувати, не дивлячись на годинник.
Інформаційний центр ФК «Карпати»
