###Карпатам - 50. 25 найяскравіших матчів в історії львів’ян. Частина 2 ###
Зі здобуттям Україною незалежності ФК «Карпати», котрі в 1991-му переконливо виграли змагання у другій союзній лізі, вважалися одним з тих міцних паростків, з яких зросте рясна футбольна нива. Втім, перехід країни до ринкової економіки продиктував свої умови. Не зовсім втішні для західно-українського футболу в цілому і його флагмана зокрема. За 22 роки незалежності «Карпати» пережили кілька яскравих піднесень, здобули безліч яскравих перемог, але не обійшлися й без катастрофічних падінь. Зрештою, в радянські часи було те саме, а іноді – навіть гірше. Тож презентуємо читачам UA-Футболу другу частину видатних карпатівських двобоїв. Тепер тих, які зіграні в часи, коли України стала незалежною. З деталями допомагають розібратися учасники тих подій.
Найяскравіші матчі «Карпат» за часи виступів у чемпіонатах СССР
6 березня 1992 року
Перший тур чемпіонату України-1992
«Чорноморець» Одеса – «Карпати» - 2:2 (2:1)
Голи: Мущинка 22, Сак 27, Телесненко 38, Толочко 67
«Чорноморець»: Гришко, Ю. Никифоров, Ю. Шелепницкий, Телесненко, С. Третяк, Парфьонов, Цимбалар, В. Яблонський, Кошелюк (Гецко 46), Сак, С. Гусєв. Тренер – Віктор Прокопенко
«Карпати»: Лайзанс, Чикало, Лаба, Бенько, Мокрицький, Мущинка, В. Бондарчук (Я. Козак 80), Леськів, Толочко, Р. Деркач, Синицький (Гула 85). Тренер – Степан Юрчишин
Судді: П'яних – Канана (обидва – Донецьк), В. Головко (Дніпропетровськ)
Одеса. Центральний стадіон Чорноморського морського пароплавства. 3 000 глядачів.
То був перший в поєдинок в історії українських незалежних чемпіонатів в цілому. «Чорноморець» Віктора Прокопенка, котрий в останній першості СССР посів четверте місце, вважався явним фаворитом. Але гра продиктувала свої умови.
- Ми зіграли дуже гарно, з піднесенням, - каже тодішній наставник «Карпат» Степан Юрчишин. – Діяли сміливо і, переконаний, мали вигравати той матч. Але після голу Анатолія Мущинки наробили помилок і по перерві навіть змушені були відігруватися. Зрештою, той сезон видався для нас надто непростим. Такі були часи: грошей не було, кожна копійка була на вагу золота. Найважче було нам, тренерам. Команда ж доволі молода й без повноцінних важелів впливу управляти процесом складно. Втім, перегравши той же «Чорноморець» в матчі передостаннього туру, ми все ж змогли зберегти прописку в еліті. Щоправда, я після того чемпіонату вирішив не продовжувати тренерської діяльності в «Карпатах».
- Для нас тоді гроші не відігравали жодної ролі, - каже півоборонець львів'н Василь Леськів. – Команда була дуже дружною, тому виходили і билися. За себе, за команду, за місто. У нас же тоді фактично одні львів'яни грали. Лише воротар Раймонд Лайзанс – латвієць. Та й той прийшов до нас з Луцька й легко влився в колектив.
Один з кращих в історії "Карпат" нападників Іван Гецко забиває перший в історії збірної України гол / фото ФФУ
30 травня 1993 року
Фінал Кубка України-1992/1993
«Динамо» Київ – «Карпати» - 2:1 (1:0)
Голи: Леоненко 23, Топчієв 64, Плотко 89, з пенальті
«Динамо»: Кутепов, Лужний, Пономаренко, Хруслов (Шаран 80), Шматоваленко, Ребров (Ковалець 46), Анненков, Грицина (Шкапенко 63), Топчієв, Леоненко, Безсмертний. Тренер – Михайло Фоменко
«Карпати»: Стронцицький, Романишин, Чижевський, Гусін, Мокрицький, Петрик, Кардаш, Леськів, Ю. Шулятицький (Каліщук 46), Плотко, Стельмах (Д. Мазур 75). Тренер – Мирон Маркевич
Судді: П'яних (Донецьк) – В. Головко (Дніпропетровськ), Сельменський (Ужгород)
Київ. Республіканський стадіон. 47 000 глядачів
- Мирон Маркевич, очоливши команду з сезону-1992/1993, змінив склад на 90 відсотків, - згадує тодішній воротар «Карпат» Богдан Стронцицький. – Мирон Богданович перебрав чимало талановитої львівської молоді, запросив кращих футболістів зі стрийської «Скали» (мене, Василя Кардаша, Сергія Романишина, Анатолія Петрика), Ігоря Плотка і Дмитра Топчієва покликав з собою з «Волині», з якою працював у першому чемпіонаті. Щоправда, Дмитро в команді надовго не затримався і навесні вже грав за київське «Динамо». У Топчієва був конфлікт з тренерським штабом, бо переходячи до Львова, він обіцяв тут трохи затриматися. Але слова Дмитро не дотримав. Керівництво ж клубу «віддячило» тим, що не видало Топчієву обіцяного холодильника. Через те, звісно, Дмитро виходив на фінальний матч Кубка надто вмотивованим. Коли забив гол, то навіть відзначив його характерним жестом. Гравці «Карпат» на нього не образилися, бо розуміли, що адресований він тренерам. Хоча загалом Топчієв у Львові так і не влився у колектив.
- Звісно, претендувати на перемогу в Києві в матчі проти «Динамо» складно, - розповідає Василь Леськів. – Хоча шанси розвернути хід поєдинку по-іншому були. За рахунку 0:0 Юрій Шулятицький не реалізував чистий вихід один на один з Ігорем Кутеповим. То трошки згодом Віктор Леоненко обвідним ударом відкриє рахунок. Врешті, забили ми лише на 89-й хвилині, коли Кардаш заробив пенальті, а Плотко його реалізував. Звичайно, хотіли виграти Кубок, але й вихід у фінал був для нас успіхом.
Фото - ФК "Карпати"
5 жовтня 1997 року
14-й тур чемпіонату України-1997/1998
«Динамо» Київ – «Карпати» - 0:1 (0:1)
Гол: Є. Назаров 1
«Динамо»: Шовковський, Гусін, Белькевич (Радченко 67), Головко, Ващук, Дмитрулін, Максимов (Хацкевич 80), Калитвинцев, Косовський, Шевченко, Ребров. Тренер – Валерій Лобановський
«Карпати»: Стронцицький, Беньо, Чижевський, Соума (Сапуга 56), Єзерський, Євглевський, Микитин, Є. Назаров, Толочко (Петрик 81), Плотко (Маковей 88), Вовчук. Тренер – Мирон Маркевич
Судді: Авдиш (Сімферополь) – Воргуль, В. Петров (обидва – Харків)
Київ. Стадіон «Динамо». 600 глядачів
При Маркевичі команда стабільно знаходилася в числі перших восьми, а в сезоні-1993/1994 дійшла до півфіналу Кубка України, але поступилася там майбутньому переможцеві – одеському «Чорноморцю». Мирон Богданович неквапливо, але поступально будував той колектив, який бачив на той момент еталонним. І свого піку «Карпати» досягли в чемпіонаті-1997/1998. Його пов'язують з появою у Львові групи маститих майстрів, колишніх і чинних гравців збірної – Олександра Євтушка, Володимира Микитина, Андрія Полуніна, Сергія Ковальця, Володимира Шарана, Івана Гецка, Олександра Паляниці, Вадима Колесника, Сергія Мізіна, Юрія Дудника. Але у тому й річ, що всі ці виконавці, за винятком Микитина, поповнили «Карпати» навесні. В першій частині чемпіонату Маркевич опирався на перевірених львівських бійців та одного з перших легіонерів з дальнього зарубіжжя – гвінейця Алькалі Соума. І перемога в Києві над «Динамо» Валерія Лобановського потенціал цього колективу відображає сповна.
- В тому матчі ми діяли дуже дисципліновано, - розповідає Богдан Стронцицький. – Розуміли, що відкриватися проти киян не можемо, тому з перших хвилин грали на контратаках. Але вийшло так, що забили на першій же хвилині, коли Євген Назаров влучно пробив після розіграшу кутового. Звісно, надалі впродовж усього матчу тиск на наші ворота був дуже суттєвим. Але гарно зіграли всі хлопці. Так, у мене роботи було багато, але партнери трудилися не менше. Потім, навесні, переграли киян повторно. Вони якраз програли «Ювентусу» в чвертьфіналі Ліги чемпіонів. Лобановський у Львові не виставив кількох основних гравців, але потім, коли Юра Беньо ударом головою та Іван Гецко зробили рахунок 2:0, почав проводити заміни. Тоді на «Україні» була фантастична атмосфера – 42 тисячі глядачів! Ми просто не могли розгубити перевагу. Пригадую, ліквідував чотири чи п'ять виходів один на один, а забив Андрій Гусін вже в доданий час. Ті 2:1 разом з київською перемогою у 97-му й досі перед очима.
16 червня 1998 року
30-й тур чемпіонату України-1997/1998
«Карпати» - «Дніпро» Дніпропетровськ – 0:0
«Карпати»: Стронцицький, Беньо, Мізін, Євтушок, Єзерський, Ковалець, Микитин, Є. Назаров (Плотко 76), Паляниця (Сапуга 84), Полунін, Вовчук (Толочко 69). Тренер – Мирон Маркевич
«Дніпро»: Близнюк, Поклонський, Першин, Козар, Сидельников, Тутиченко, Д. Філімонов (Микула 68), Бутханов (Рикун 60), О. Коваленко, Безпалих (А. Матвеєв 54), О. Сухарєв. Тренер – Вадим Тищенко
Судді: Татулян (Київ) – Брюхов (Кременчук), Дуло (Ужгород)
Львів. Стадіон «Україна». 23 000 глядачів
Вилучення: О. Сухарєв 71, друге попередження
Волею календаря «Карпатам», аби відстояти першу в своїй історії бронзу, в останньому турі треба було зійтися з прямим конкурентом за третю сходинку – «Дніпром». «Біло-синьо-блакитні» поступалися «зелено-білим» двома очками й відповідно на нагороди могли розраховувати лише в разі перемоги.
Бронзові призери 1998 року / Фото - ФК "Карпати"
- Виходячи на поле, ми навіть не думали про те, як би відстояти нічию, - каже Богдан Стронцицький. – Так, вона нас влаштовувала, але один удар міг зіпсувати усе. Тому намагалися нагнітати, змушувати суперника думати не про атаку, а про оборонгу власних воріт. Власне, на серйозну осаду наших володінь суперники так і не спромоглися. Ми були банально сильнішими й вперше і наразі єдиний раз в історії «Карпат» здобули бронзу чемпіонату. Для нас то було велике щастя. Дарма, що за ту перемогу ніхто, по суті, не віддячив. Всі наші преміальні за третє місце – по маленькому кухонному телевізору і по джинсовій сорочці і штанях. Але такі тоді були часи. Нас мотивувало зовсім не бажання заробити.
6 травня 1999 року
1/2 фіналу Кубка України-1998/1999. Матч-відповідь
«Шахтар» Донецьк – «Карпати» - 2:1 (дод. час)
Голи: О. Матвеєв 54, О. Матвеєв 101, з пенальті, Мізін 111
«Шахтар»: Кураєв, Леонов, Старостяк, О. Коваль, Бахарєв, Тимощук, Орбу, С. Ковальов (Ю. Селезнев 75), Зубов (О. Матвеєв 50), Кривенцов (Котов 81), Штолцерс. Тренер – Анатолій Бишовець
«Карпати»: Стронцицький, Євтушок, Чижевський, Мізін, Беньо, Вільчинський (Семочко 101), Вовчук (Луцишин 44), Є. Назаров, Паляниця, Гецко, Толочко (Закотюк 105). Тренер – Степан Юрчишин
Судді: Хіблін (Хмельницький) – Овчар (Калуш), Клим (Івано-Франківськ)
Донецьк. Центральний стадіон «Шахтар». 20 000 глядачів.
Бронзовий сезон вийшов для «Карпат» доволі затратним й у наступному році нести аналогічні витрати керівництво клубу відмовилося. Як наслідок, після першої половини чемпіонату-1998/1999 Мирон Маркевич залишив посаду наставника, а на його місце прийшов Степан Юрчишин. Гонку за бронзу львів'яни програли потужному на той час криворізькому «Кривбасу» Олега Тарана, а ось у Кубку команда вдруге поспіль дійшла до фіналу, перегравши у півфіналі другу команду країни. Взагалі, «гірникам» в період з 1992-го по 2000-й карпатівці на своєму полі програли лише раз – в 1/8 фіналу Кубка України-1992. В десяти наступних поєдинках «Карпати» перемогли вісім разів, а два поєдинки завершилися нічиїми. В цю серію входить зокрема й перший півфінальний матч Кубка-1998/1999. на «Україні» господарі мінімально виграли завдяки голу, який ударом з пенальті забив Олександр Паляниця.
- Коли їхали до Донецька, то не сумнівалися в своїй перевазі, - каже тодішній нападник львів'ян Іван Гецко. – Навіть коли Олег Матвеєв забив нам у додатковий час другий гол, була певність, що обов'язково відіграємося і вийдемо до фіналу. Власне, ми зосередилися і через десять хвилин Сергій Мізін після моєї передачі забив гол, якого нам було достатньо, щоби пройти півфінальну стадію. Скажете, що звучить самовпевнено? Але так і було. Наші «Карпати» могли в окремо взятому матчі перемогти будь-кого. І яскрава цьому ілюстрація – з 1997 по 1999 роки «Динамо» в чотирьох зустрічах чемпіонату проти львів'ян тричі програло, задовольнившись лише однією нічиєю. А «Шахтар» тоді був суттєво слабший від команди Лобановського. Інша річ, що стабільно перемагати нам було важче. Фактично, у нас була обойма з 11-12-ти футболістів і коли хтось з нас випадав, це відразу позначалося на результатах. Скажімо, півтора місяці через перелом ребра пропустив я, потім випали Мізін, Шаран і Ковалець. Команда губила очки і не могла боротися з донеччанами за друге місце.
30 травня 1999 року
Фінал Кубка України-1998/1999
«Карпати» - «Динамо» Київ – 0:3 (0:2)
Голи: Шевченко 18, Белькевич 19, Шевченко 67
«Карпати»: Стронцицький, Євтушок, Чижевський (Вільчинський 24), Мізін, Беньо, Закотюк, Вовчук (Луцишин 53), Є. Назаров (Ковалець 62), Паляниця, Гецко, Толочко. Тренер – Степан Юрчишин
«Динамо»: Шовковський, Лужний, Хацкевич (Кормильцев 80), Головко, Ващук, Дмитрулін, О. Герасименко, Белькевич, Гусін, Шевченко, Ребров (С. Серебренников 79). Тренер – Валерій Лобановський
Судді: Мельничук – А. Олійник (обидва – Сімферополь), В. Петров (Харків)
Київ. НСК «Олімпійський». 71 000 глядачів
- Виграти у «Динамо» в Києві в той час було майже нереально, - вважає Іван Гецко. – Причина такого явища як у футбольних, так і деяких суб'єктивних чинників. Звісно, «Динамо» зіграло добре. А у нас були свої внутрішні проблеми. Але загалом вважаю, що в тому фіналі ми виглядали достойно.
- Говорячи про цей фінал, всі згадують про третій гол Андрія Шевченка, коли він пройшов з центру поля і відправив м'яча по дузі в «дев'ятку» моїх воріт, - згадує Богдан Стронцицький. – Звісно, шанс врятувати команду невеликий, але мав. Втім, Київ тоді справді зіграв добре. Виграти нам було складно. Для мене ж дуже приємно, що на тому матчі зібралася 71 тисяча глядачів. На той час то був рекорд відвідуваності матчів внутрішнього календаря і для нас то було дуже почесно.
