###Игорь ХУДОБЯК: «Я продолжаю наслаждаться футболом» ###

Минулий рік для 25-річного вихованця івано-франківського футболу вийшов наразі найкращим у кар'єрі. Худоб'як дебютував у національній збірній, а згодом разом з партнерами розпочав прем'єрний для себе єврокубковий похід, що закінчився пізньої осені матчами групового турніру Ліги Європи. Вболівальники «Карпат» знову визнали його найкращим у команді, а вболівальники України – кращим атакувальним півзахисником вітчизняного чемпіонату. Не дивно, що в міжсезоння Ігор був дуже популярним серед журналістської братії. Не відмовив він у спілкуванні й своїм землякам.

– Нам дали на відновлення сил цілий місяць, чого раніше не бувало. Тож і в теплих краях вдалося побувати, і вдома. Зустрівся з батьками, друзями. Адже відколи розпочалися матчі Ліги Європи в Івано-Франківську не був жодного разу.

– Коли є нагода, вибираємося з сім'єю на природу. Іноді просто гуляємо вулицями Львова. Можемо піти в кіно, але найчастіше намагаємося з дружиною Іриною організуватти дозвілля нашої донечки Даринки.

– Ажіотажу немає – це точно. Навіть був здивований, коли незнайомі люди підходили і дякували за вдалий сезон. Раніше в Франківську такого не спостерігалося. У Львові подібне трапляється частіше. Іноді просто бажають удачі, іноді просять автограф чи фото на згадку, а іноді – якісь дрібні сувеніри, яких я, відверто кажучи, не ношу...

– Раніше не дуже любив про себе розповідати. Тепер намагаюся нікому не відмовляти. В «Карпатах» можуть заборонити спілкування з журналістами лише перед матчами.

– Буває. Найчастіше згадують в цьому контексті «Дніпро». Але ніхто з дніпрян зі мною не контактував, та й керманичі «Карпат» про жодні офіційні пропозиції не повідомляли (вперше інформація про зацікавленість «Дніпра» у придбанні Худоб'яка з'явилася наприкінці 2006 року. Дніпропетровці нібито готові були дати за 21-річного футболіста 800 тисяч доларів. Тодішній спортивний директор «Карпат» Юрій Дячук-Ставицький відповів, що за вказану суму львів'яни продадуть хіба що бутси гравця).

– Не знаю (сміється). Тих бутсів, в яких я дебютував у вищому дивізоні, вже давно немає.

– В цьому питанні я повністю погоджуюся з керівниками нашого клубу, які вважають, що переходити треба до стабільної команди європейського рівня, краще з-за кордону.

– Безперечно, це вихід у груповий раунд Ліги Європи. Пригадую, переживання заключних миттєвостей гри проти «Галатасарая». Спершу – образу за пропущений гол. Далі – надію, що з Божою допомогою ми відіграємося, інакше було б несправедливо. Все, що було потім, робилося інтуїтивно, на емоціях: наздогнав м'яч, який виходив за межі поля, приборкав, віддав голеву передачу...

– У неповторній атмосфері, ажіотажі, неймовірній підтримці команди в рідних стінах, рівні суперників. Матчі з «Борусією», «Севільєю», ПСЖ разюче відрізняються від поєдинків внутрішніх змагань. Важко нам було, адже потрапили у групу з дуже сильними суперниками, які до того ж постійно додавали у грі. Нам і в будь-якій іншій групі було б непросто, адже досвіду виступів у подібних турнірах ми не мали. Будемо намагатися знову потрапити у Європу...

– Я продовжую насолоджуватися футболом з того часу, як батько привів мене до тренера Віктора Поптанича. Футбол для мене – це життя. Я ще не виграв жодного трофею, так що маю чого прагнути. А ще хочу постійно отримувати виклик до збірної...